Від минулого до сьогодення
Витоки історії міста Умань сягають глибини віків. Уманщина пройшла довгий нелегкий шлях: зазнала нападів татарських орд, була під зверхністю Великого князівства Литовського і Руського та польської шляхти – Речі Посполитої.
Також Умань – багата на археологічні знахідки, левова частка з яких – скарби та коштовності, – повідомляє Умань туристична.
- Не тільки легенди, а й історичні документи свідчать про нечувані багатства, сховані в глибоких катакомбах, якими пронизане місто. Подейкують, що саме там заховане золото гайдамаків і війська Запорізького, скарби графа Потоцького, дорогоцінності заможних євреїв і поляків, що жили в Умані. Майже в кожній сім’ї уманчан є родичі, які просто знають людину, котра випадково натрапляла на цінні речі у своєму підвалі, городі, проваллях на вулиці. Ось одна з таких історій, котра трапилась із 17-тирічним юнаком І.Безликим:
«Літом 1935-го ми з друзями повертались з роботи (підробляли на будівництві), проходили повз католицький костьол (сьогоднішня картинна галерея) і на тому місці, де зараз розташована податкова адміністрація, побачили велику дірку. Коли зазирнули до неї, то побачили тунель, що вів до костьола. Він був доволі великий, тож ми з хлопцями вирішили його дослідити. Проповзли метрів 50 і, опинившись у просторій кімнаті, зрозуміли, що знаходимось у підвалі костьолу. Запалили сірники і завмерли від жаху — перед нами стояли домовини. Вже не пам’ятаю, хто штовхнув домовину, віко відхилилось, і при світлі сірників ми побачили золоте та срібне церковне начиння, ікони та дорогоцінні прикраси. Хто взяв жменю золотих монет, хто православну ікону в дорогоцінному окладі, мені ж дістався наперсний золотий хрест. Ми вирішили прийти наступного вечора, бо закінчувались сірники. Але цієї ж ночі мене, батька, татового брата та його синів заарештували працівники НКВС. Коли прибули до відділу, там побачили всіх моїх друзів. Хтось з них по дорозі додому, мабуть, похвалився комусь, а часи, сам розумієш, які були. Протримали нас всіх близько місяця, батько втратив роботу (він був учителем), а мене та моїх друзів розкидали по різних шахтах Донбасу, і до Умані я повернувся вже в 1947 році. І досі не можу спокійно пройти повз костьол — можливо, якби не його прокляте золото, моє життя склалося б інакше. А щодо тих скарбів, то старі люди розповідали, що костьол був оточений працівниками НКВС близько 3-х днів. Солдати виносили з підвалу наші знахідки».
Джерело: Умань туристична