Проста розмова про непрості речі з уманським священником (Інтерв’ю, фото)

Свято-Троїцька церква Івангородського передмістя в Умані — єдина релігійна установа міста, яка підпорядкована Київському патріархату. Чи підтримала церква протестувальників на Майдані та перших добровольців АТО, як ставиться до вірян інших релігій, чи готова перенести дату святкування Різдва Христового.

Проста розмова про непрості речі з уманським священником (Інтерв’ю, фото)

Проста розмова про непрості речі з настоятелем храму протоієреєм Олександром Гриньком.

  • Яким був Ваш шлях до Бога?
  • … Мені було 29 років, коли в житті сталися великі зміни, я був спустошений. Саме тоді відчув потребу в Богові, так хотілося до церкви, як пити в найспекотніший день літа. Спочатку відвідував служби, потім мене помітив благочинний Уманського округу протоієрей Мирослав (нині вже покійний) і запропонував співати у церковному хорі. Після практики у Володимирському кафедральному соборі Києва був призначений другим штатним священником уманського Свято-Миколаївського собору.
  • Ви не просто служитель Свято-Троїцької церкви, саме вам випало на долю відродити цей храм, відновити українську церкву в місті.
  • Коли в листопаді 1991 року в Києво-Печерській лаврі на Помісному Соборі була проголошена автокефалія УПЦ, тобто відокремлення від Московського патріархату, ми зібрали засідання загальних зборів Свято-Троїцької парафії і затвердили статут. Тоді місто погодилося виділити нам частину культової споруди на Івангородському передмісті, яка використовувалася під кінопрокат. З відомих причин передача храму вірянам затягувалася, тоді ми перейшли до більш рішучих дій і розпочали акцію голодування. Через тиждень рішення ухвалили позитивно. Та це був лише початок.

З благословення митрополита Київського і Всієї України Філарета мене призначили настоятелем Свято-Троїцької церкви. Це був важкий шлях до визнання. Були випадки, коли нас не пускали до будівлі на молебень, цькували за від’єднання від Московського патріархату, називали сектою і накликали страшні гріхи. Та ми не спинялися, храм відновлювали, як то кажуть, всім миром. Допомагали українці з США, ікони люди зносили з дому, дуже багато образів для церкви написав місцевий житель Володимир Семенович. 

  •  Церква має зберігати нейтралітет, вона відділена від держави. Чи слідкуєте ви за новинами в місті, країні? Чи проявляєте себе як громадянин?
  •  Так, я священник. Але я ще й громадянин цієї країни, я тут живу. Сьогодні для нашої країни настав дуже важкий час. Кожен з громадян, і я в тому числі, маємо запитати себе: «Що ти зробив для України?» Свято-Троїцька церква, починаючи з 2014 року, активно підтримує українських патріотів. Я був дуже вражений, коли люди несли хто що міг, навіть ті, кому і самому потрібна допомога, але передавали хлопцям на війну в’язані шкарпетки, пакунок крупи чи консервацію. Частина церкви тоді була заповнена цим добром. Потім усю допомогу ми віддавали і до сьогодні віддаємо волонтерам «До перемоги». Приємно, що «атовці» завжди заходять подякувати.
  • Чи змінилося ставлення серед прихожан до української церкви після 2014 року?
  •  Коли ми відкрили церкву в далеких 90-х, на молебень збиралася сотня відважних. Потім все було стабільно по наростаючій. Разючі зміни сталися після Революції Гідності. Майдан перемінив ставлення багатьох українців до Бога, рівень довіри суспільства саме до української церкви зріс. Можу сказати, що лише на Великдень храм відвідує не менше 10 тисяч людей.
  • Вже три роки поспіль Україна відзначає Різдво Христове двічі — 25 грудня і 7 січня. Яка дата є правильною?
  • Святкування пояснюється не різницею дат, а різницею календарів. Називати 25 грудня «католицьким» Різдвом помилково. 7 січня відзначається Різдво за старим стилем, тобто за Юліанським календарем, а 25 грудня — за новим стилем, тобто за Григоріанським календарем.

Відповідно до богослужбових уставів порушень тут немає. Та відповідно до церковних канонів, більшість помісних церков світу відзначають дату народження Спасителя 25 дня 10 місяця, тобто 25 грудня. Оскільки літообчислення іде від Різдва, тоді і новий рік логічно відзначався б після народження Ісуса. Таке перенесення автоматично усуне проблему масового святкування в піст. Проте остаточне рішення буде приймати вище церковне керівництво. Бог поблагословить будь-яку справу, яка йде на добро. А об’єднання церков задля спільного святкування Різдва — це, безперечно, правильний крок.

  • Що відбувається сьогодні в суспільстві? Це шлях до кінця  світу?
  • Навіть ангели не знають, коли він настане. В Біблії точно про це не йдеться. Вигадки про кінець світу, який вже нібито не раз наставав, — маніпуляції зі свідомістю людей, ці думки йдуть від лукавого. Лише Всевишній знає, коли це станеться.

Баланс налагодиться тільки тоді, коли кожен розпочне з себе, свого дому, вулиці, міста. Не буде викидати сміття з вікна автомобіля, не казатиме лайливі слова, не палитиме вогнища, що отруює все навколо. Коли будемо поважати один одного і дотримуватися заповідей Божих.  

Лише любов змінить цей жорстокий світ. Адже любов милосердствує, не заздрить, не поводиться нечемно, не гнівається, не думає лихого, не радіє неправді — це ідеальний закон для життя! 

  • Чого люди очікують від священника?
  • Вони хочуть, щоб їх почули, зрозуміли і прийняли. Немає жодного без гріха, але кожна людина хоче бути доброю. Один поганий вчинок тягне за собою інший, і тоді важко знайти істину. Щоб не впадати у відчай, треба пам’ятати, що Бог простить будь-який гріх, головне — прийти до нього і покаятися. Священники лише беруть участь у священстві Ісуса Христа. А наше священство в усій своїй суті розкривається тільки тоді, коли вміємо присвятити своє життя, свої старання і труди для цієї справи поєднання Бога з людьми, а людей із Богом. У цьому і є звершеність нашого священницького служіння.
  • У чому спокуса для священника?
  •  Любити Бога надзвичайно важко. Священником стати просто, зовсім інше — ним бути. Ми такі самі люди, з крові й плоті, як і всі інші, а от спокус більше. Священник живе у постійній напрузі, усвідомлюючи, що він має бути взірцем. Раніше всі виховувалися в церкві і через церкву. Зараз суспільство надзвичайно розпущене, наприклад, монашого життя практично не залишилося.
  • Чи можна заходити до вашого храму іновірним?
  •  Його двері ніколи не перед ким не закриваються. Ставлюся з повагою до кожного, хто приходить до Бога. У нас часто бувають татари, не раз заходили рабин, євреї, монахині-католички. Хтось буває з цікавості, хтось шукає прихистку чи поїсти. Це Дім Божий, ми маємо допомогти кожному нужденному. 
  •  Чи траплялися у вас якісь дива?
  •  Незважаючи на ту наругу з кінопрокатом, насправді тут дуже намолене місце. Одного разу хлопчик років 8-9 помітив, як над людьми літав голуб, жінки, що прийшли помолитися в будень, бачили постаті святих, не раз я й сам чув спів хору, хоча на той час в церкві нікого не було. Та найбільшим чудом вважаю, коли мироточать ікони. Якось проходячи повз образ, помітив як від нього йде лимонно яскраве світло. Згодом світ сколихнула звістка про теракт 11 вересня в США. Інша ікона Святих була вся омита сльозами, це сталося напередодні Іловайської трагедії. А ще багато старих зображень самовідновлюються.
  •  Якби була можливість віч-на-віч зустрітися з Богом, що б йому сказали?
  •  Нічого не сказав би, він і так про мене все знає. Насправді Всевишній спілкується з нами кожного дня: в подиху вітру, співі пташок, шумі дерев, через добрих людей довкола нас. Я Його чую, це і є наш діалог.

  • Що побажаєте уманчанам у новому році та з нагоди Різдва Христового?
  • Різдво – це час добрих слів і сімейних зустрічей. Христос посеред нас! Він прагне увійти і оселитися в кожній людині, в кожному людському серці. У світлі цієї істини про Божу присутність бажаю кожному: відкрийте двері ваших сердець Христові! З Ним увійде мир, ясність, радість, надія, взаємне прощення, спасіння і життя. 

Автор: Олена Самотока, журналіст газети «Уманська зоря»

Фото: Микола Кравченко