Черкаський краєзнавець зібрав крилаті вирази від українських політиків

«Маємо те, що маємо»

Цей вислів приписують першому президенту незалежної України Леонідові Кравчуку. Інші його крилаті фрази – «Коли чоловік дізнається про жінку все, він з нею одружується. Коли жінка дізнається все про чоловіка, вона з ним розлучається». Ще один афоризм Леоніда Макаровича – «За сало ми все купимо».
Найвідоміший народний мем Кравчука – сумка-кравчучка. Вона з’явилася не просто так, а в результаті гіперінфляції. Отримавши зарплату, люди бігли на базар і в магазини, щоб закупити продукти, завантажити їх у «кравчучку» і відвезти додому, тому що наступного дня або вже до вечора на ту ж саму суму купоно-карбованців можна було купити значно менше.
Ще з того часу запам’яталися Біловезька пуща (розвал СРСР), Будапештський меморандум (ядерне роззброєння України), розпродаж суден Чорноморського пароплавства (перший корупційний скандал часів незалежності), розгром «Білого братства» (ця тоталітарна секта намагалася захопити Софію Київську в 1993 році).
Не менш колоритна постать перших років незалежності – спікер Іван Плющ. «Включіть мікрохвона в задньому проході»: ці слова стали своєрідною візиткою політика. Перший його термін, – 1991-1994 роки, – запам’ятався постійними розбірками між комуністами та рухівцями. Між ними постійно доводилося ставати Івану Степановичу.
Вдруге головою Верховної Ради він став у 2000 році. Тоді сказав ще дві фрази, які досі пам’ятають. «Депутат Заєць! Не стрибайте по залу! Ви ж не в лісі», – звертався до нардепа Івана Зайця, який щось доводив опонентам. А на одному з ефірів на радіо «Свобода» заявив про проект Конституції: «Вони хочуть впихнути невпихуєме».

«Україна – не Росія»

За часів керівництва другого президента Леоніда Кучми з’явився спадкоємець «кравчучки» – «кучмовоз»: та ж сама сумка-візок, але потужніша і на колесах більшого розміру. На «кучмовоза» вантажили великі сумки-баули, адже до 1997 року гіперінфляцію в Україні приборкали і вся країна кинулася в торгівлю.
Часи Кучми запам’яталися «багатовекторністю» зовнішньої політики (регулярна зміна курсу з прозахідного на проросійський і навпаки), «Великим договором з Росією», корупційною справою Лазаренка, скандалом із «Кольчугами», плівками Мельниченка, першою масовою акцією протесту в незалежній Україні «Україна без Кучми». Крилата фраза Леоніда Даниловича – «Україна – не Росія». Пізніше вона стала назвою книги, яку Кучма написав після відставки.

«Ці руки нічого не крали»

Перемогою Віктора Ющенка на президентських виборах у 2004 році завершилася Помаранчева революція, невдовзі після якої на Євробачення від України вирушила, м’яко кажучи, не найпопулярніша у нас група «Гринджоли», де гучно провалилася. Казали, що на «Гринджолах» наполіг сам Ющенко.
Громадяни країни спочатку з великою увагою стежили за багатогодинними виступами нового гаранта, в ході яких він характерним жестом поправляв манжети. Та з часом, не дочекавшись обіцяних змін, люди втратили інтерес до президентських спічів і месиджів.
Багато з нас вже з недобрими почуттями стежили, як Ющенко спритно управляється із бджолами на пасіці і колекціонує предмети народного побуту. Тим часом новий контракт із Росією приніс країні газ по 480 доларів – уп’ятеро дорожчий за попередню ціну.
«Ці руки нічого не крали»: так сказав Віктор Ющенко під час теледебатів зі своїм опонентом Віктором Януковичем, відповідаючи на питання, хто його фінансує – США чи Росія. «Я маю честь – оці руки ніколи нічого не крали, не свого я ніколи не брав. Я знаю, що в цьому житті приходиться дуже дорого платити за все, що є гріхом», – заявив він тоді і фраза прозвучала доволі неоднозначно. Інші «титульні» фрази Ющенка – «Любі друзі» (початок багатьох виступів), «це по-перше» (після годинної промови).

«Да пошли вы»

«Для вас це ігри, а для мене – все моє життя. Для мене це чотирнадцятий бюджет!», – сказав 19 грудня 2006 року міністр фінансів Микола Азаров у Верховній раді під час його доповіді з питань підготовки держбюджету на наступний рік. Також Микола Янович став популярним через специфічну вимову українських слів. Власне, української він не знав, але – треба віддати йому належне – намагався говорити державною. Так і виникла «азірівка». Нею Микола Янович часто послуговувся під час засідань, коли став прем’єр-міністром: «У країні сформувався цілий прошарок кровосісів бюджетних коштів, і тепер ми всіх цих упирів ліквідуємо».

«Пропало все»

У 2009 році прем’єр-міністр Юлія Тимошенко записувала виступ на телебаченні. Вигукнула режисеру, що на суфлері зник текст. Ролик виклали в інтернет. Згодом показали на «Новому каналі» в повній версії.

«Батя, я стараюсь»

Четвертий керівник держави Віктор Янукович щедро давав приводи для народного гумору. Спочатку він геть погано володів українською і забував слова – так з’явилися меми «йолки» і «умикнути (увімкнути) Україну» (Янукович не зміг вимовити промо-гасло своєї країни на форумі в Давосі). А ще були біг по пеньках, «напад» вінка, резиденція Хонка, льодяник для Путіна під час параду 2004 року, «бронебійне яйце» в Івано-Франківську, золотий батон, «Пшонка-стайл» (прагнення до показної розкоші самого Януковича і його оточення), Саша Стоматолог (син гаранта, який за короткий час став найбільшим бізнесменом країни), і взагалі «віджим» наближеними будь-якого вподобаного бізнесу.
Додавала колоритності образу й «перша леді» Людмила Янукович. «Зателефонував мій чоловік, Віктор Федорович. Каже: «Ну як ти?» Кажу: «Нічого». «Ну, давай, – каже, – працюй, а я – на Туреччину». Як одна людина казала: «Лягти курсом на Туреччину». «А ти, – каже, – працюй. Добре працюєш?» Я відповідаю: «Батя, я стараюсь». «Ось така у нас розмова», – довірливо ділилася сімейними діалогами Людмила Янукович.

«Куля в лоб, так куля в лоб»

22 січня 2014 року тодішній лідер опозиції Арсеній Яценюк виступав на сцені майдану Незалежності перед 50-ма тисячами українців. Висунув президенту Януковичу ультиматум, а слідом «видав невмируще»: «Я з ганьбою жити не буду. Завтра підемо разом уперед. Якщо куля в лоб, то куля в лоб».

«Рубатиму руки»

З чим асоціюватиметься Петро Порошенко – поки що говорити зарано. Принаймні, словесних ляпів у нього не було. Незрозумілі дії – так: і за носа хапав, і шапку з голови зривав. Революція Гідності, війна на Донбасі, децентралізація, декомунізація, томос, «армія, мова, віра», корупція, «Укроборонпром» і Свинарчуки, «МінСтець», 25%… Що з цього залишиться у пам’яті людей – покаже час.

Автор: Борис Юхно –  журналіст, краєзнавець.

Джерело: https://novadoba.com.ua