Важливі жінки у долі Шевченка

Поет любив жінок, оспівував їх, змальовував їхні портрети і переймався їхньою долею. 

Розповідаємо вам про кількох важливих жінок у житті Тараса Григоровича.

 Оксана
Першим захопленням зовсім юного Тараса стала Оксана Коваленко – старша на три роки сусідська дівчинка. Про неї поет згадав у вірші «Мені тринадцятий минало…». Поєднати долі їм не судилося. Коли за 14 років Тарас повернувся до рідної Кирилівки вільною людиною і столичним художником, Оксана вже була давно одруженою з кріпосним із сусіднього села і виховувала двох доньок.

 Варвара
Тарас і княжна Варвара Репніна познайомилися за часів його першого приїзду до України. Тоді Шевченко зупинився у помешканні родини князя Миколи Репніна-Волконського. Стосунки з княжною не отримали розвитку. Варвара була шалено закохана в Шевченка, а він натомість так і не наважився розвинути їхні дружні стосунки у щось більше. 

 Ганна
На початку 1840-х років Шевченко гостював в Березовій Рудці (нині – Полтавська область), у родині поміщика Платона Закревського. Між 29-річним поетом і 21-річною Ганною спалахнуло кохання. Але невдовзі Тарас змушений був залишити гостинну садибу через справи, і зв’язок увірвався. Ганні Закревській поет присвятив не один вірш, зокрема: «Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Якеє тихеє ти слово тоді б промовила мені? Ніякого. І не впізнала б. А може б, потім нагадала, Сказавши: «снилося дурній». А я зрадів би, моє диво!». На жаль, зустрітися більше їм не довелося – пані Закревська померла у 35 років, саме тоді, коли Шевченко звільнився від десятилітньої солдатчини.

 Марія 
Згодом у Шевченка зав’язалися дружні стосунки з Марією Максимович, які дуже скидалися на чергове поетове кохання. Деякі дослідники припускають, що Тарас Григорович навіть дуже зблизився з Марією Максимович, бо через дев’ять місяців після відвідин поета у неї народився син. До цього дітей у Максимовичів не було. Щоправда біографи відкидають таку думку і стверджують, що Шевченко не давав волю своїм почуттям. Марія була дружиною його давнього друга, українського вченого, історика і фольклориста Михайла Максимовича, якого Тарас Григорович цінував дуже високо.

Ликера
Останнім коханням Тараса стала Ликера Полусмак. З цією дівчиною він мріяв побратися.
Ликера спершу прислужувала Карташевським; потім служила наймичкою у Кулішів. Шевченко не просто нею зацікавився, він спалахнув пристрастю. Самій же Ликері поет подобався, але не більше. Обраниця весь час вагалася, і ця непостійність підкріплювалася намовинами з боку панів, які в певний момент вирішили, що Шевченкові потрібно підшукати іншу, серйознішу, наречену. 
«Сибіряк» – таке назвисько найбільше лякало Ликеру. Про це говорили пани, це підкріплювалося і численними історіями, які розказував поет, згадуючи своє минуле. Мався на увазі досвід заслання, куди потрапляють за різні провини і повертаються травмованими, надламаними особистостями. Велич поета Ликера не усвідомлювала і, певно, не замислювалася, як почесно було б стати його вдовою (жаль за такою втраченою можливістю прочитується у її спогадах).
Після розриву з поетом – Ликера проміняла його на лакея – дівчина працювала перукаркою, згодом вийшла заміж, разом з чоловіком вони відкрили перукарню у Царському селі. Мали багато дітей. Проте чоловік пив, а одного разу кинув до палаючої грубки Ликерин портрет, намальований Шевченком. Крім того, Ликера добре шила й навіть брала учениць. Шиттям вдова Полусмак заробляла й у Каневі, куди переїхала після смерті чоловіка у 1905 році. У останні роки життя Ликера доглядала могилу Шевченка. Місцеві її так і називали: Шевченчиха. Це і дратувало жінку, і лестило їй…

При підготовці допису були використані матеріали Лесі Левчук, Яніни Ткачук та Оксани Щур.