На Тальнівщині встановили копію «Пісяючого хлопчика» (Фото)

Статуя «Пісяючий хлопчик» відтепер є і в українському селі. 68-річний Олександр Гриценко із Мошурова Тальнівського району створив власну версію знаменитої скульптури-фонтану.

На Тальнівщині встановили копію «Пісяючого хлопчика» (Фото)

 На відміну від брюсельського родича, мошурівський «Хлопчик-дзюркунчик» виготовлений не з бронзи, а із бетону.

Про це пише Олег Шатайло у виданні «Вісті Черкащини».

– Для того, щоб скульптура могла «справляти малу нужду», закріпив повище на залізному паркані пластмасову ємність від тосолу на 5 кілограмів та з’єднав її з «хлопчиком» за допомогою системи для внутрішньовенного введення, – не без гордощів розповідає майстер.

Олександр Гриценко великі статуї ліпить із піску й цементу. Каркас робить із арматури. Любов до прекрасного у нього з дитинства.

– Колись у журналі «Наука і життя» був малюнок скульптури: жінка в піднятій правій руці тримає сонце, а ліву руку відвела назад. Я тоді ходив уже в клас 8-9. Захотілося мені попробувати, що це за робота така – скульптор, наскільки це важко. Взяв кусок каменя (тут у нас в кар’єрі є такі сірі і коричневі, а то такий як габро, чорний) цокав днів три зубилом і молотком і вибив ту жінку, – пригадує Олександр Андрійович.

Років з 8-10 тому Гриценко почав ліпити із глини фігурки, називає їх пупсиками.

– З інструменту – ножик і сірничок. Ніхто мене цьому не вчив, – продовжує майстер. – Правда Коля Дехтярчук, гончар з Мошурова, підказав, щоб глина була еластичною, без камінців, потрібно її проціджувати. Після того розколочую, вимішую і через капронові чулки згори донизу видушую. Стає як паста. Почекав добу, щоб підсохла, тоді глина як пластилін мастка, до рук не чіпляється. Можна випалювати. Одним мої роботи подобаються, інші кажуть – дурники.

Та найбільше Олександру Гриценку подобається працювати із деревом. Він часто привозить на базар дубові бочки власного виробництва.

– Для кваснини виготовляю діжки. Липа йде на мед. Дубова бочка – на 2-3 покоління. Вона не повинна стояти в сухому, постійно має бути мокра. Тому їх ставили або біля криниці, або в ставку замочували.

Олександр Гриценко хоче створити при Тальнівському будівельно-економічному коледжі центр бондарства. Каже про попередні домовленості з дирекцією.

– Я пообіцяв, якщо наберу від 5 до 10 учнів, то кожен поїде додому з бочкою. Даю свій матеріал. Єдине, в мене нема зараз обручів. Це кожному треба буде самому купити 4 обручі, потративши на це десь 150 гривень.

Любов до майстрування у нього від дідів і батька.

– Мій батько вулики сам робив. І я тямлю, бо з дитинства вмію тримати і рубанок, і фуганок.

Чоловік розповідає, що його дід по батьковій лінії колись зробив дерев’яний велосипед і їздив ним. Колеса шкірою були оббиті. Тому і в нього є мрія зробити такого ж велосипеда, уже й бересток для цього заготовив. А ще виношує ідею змайструвати годинник, у якого всі деталі будуть дерев’яними.

– Я знаю як шестерні дерев’яні робити. Не треба шукати фрезерного станка, ні. Розмічаєте і свердлите рівномірно по кругу і забиваєте чопики, – каже із знанням справи Олександр Андрійович.

На запитання, навіщо це йому потрібно, відповідає: «Хочу самому собі доказати, а чи я зможу це зробити. Наскільки моє уміння потужне».

Довідково: «Пісяючий хлопчик» є одним із символів столиці Бельгії Брюсселя. Її встановлено ще у XV столітті. З XVII століття вона набула сучасного вигляду. Статую неодноразово викрадали, і міська влада заміняла її копіями.