Уманчанин на шляху до однієї з найвищих точок світу подолав 5-тисячну висоту (Фото)

Андрій Кисіль вже давно випробовує свій організм на міцність, силу та залізну волю характеру.

Уманчанин на шляху до однієї з найвищих точок світу подолав 5-тисячну висоту (Фото)

Серед переліку його важливих перемог на терені спорту:

  • половина «Iron Man» у Люксембурзі за 5 годин 51 хв (червень 2017 рік);
  •  половина «Iron Man» у Португалії за 5 годин 24 хв (серпень, 2017 рік);
  • 3 грудня Андрій пробіг повний «Iron Man» в Аргентині, увійшовши до 1000 найкращих тріатлоністів Європи.

Цілеспрямований, амбітний спортсмен не зупиняється на досягнутому та вирішує підкорити гірські вершини. Нещодавно він повернувся із Аргентини, яка стала останньою точкою першої перемоги, адже подолав 5-тисячну висоту на шляху до сходження на гору Аконкагуа.

Гірська хвороба стала на заваді фізичних можливостей людського організму. Андрій погодився на інтерв’ю, щоб поділитися досвідом, який здобув під час сходження на вершину.

  • Чому саме Аконкагуа? Що спонукало подолати найвищу гору Південної Америки?
  • Я завжди мріяв піти в гори із друзями. Так трапилося, що мій товариш Юрій Кручин запропонував також групою друзів піти в гори, – наші бажання співпали, тому основним фактором були люди, а не вибір гори. Наша команда складалася з 10 осіб, серед яких були досвідчені гіди.

  • Як відбувалися фізичні тренування й підготовка до сходження?
  • Варто признатися, що 2 місяці систематичних тренувань у порівнянні з «Iron Man» недостатньо для підкорення гір. Слід врахувати важливі моменти фізичної підготовки: біг 10 км; тренування на тренажерах, що імітують сходи; обов’язковий прийом вітамінів (адже організм витрачає більше ресурсів при навантаженні, ніж у звичайному житті).
  • Не боялися ризику, адже вибрали першою горою в своєму житті – найвищу точку Північної Америки?
  • Для мене найвища точка – умовність. Страху не було, ризик, звичайно, є, в тому, що можна не піднятися, витративши багато сил. Впевнений, що за правильної підготовки і позитивної моральної налаштованості гору можна підкорювати.
  • Ви подолали висоту більше 5000 м, це вище гори Монтблан, який досвід ви здобули?

  • Коли націлюєшся на 7 тисяч, то питання подолання більше 5-ти тисяч – не значне, це сприймається як проміжний етап для досягнення більшої мети. Досвід: гора – суха, у плані погодних умов – сувора (відчуваються постійна сухість у роті та фізичне виснаження). Отримувати «кайф» від гори було складно – заважала концентрація уваги на своїх відчуттях через фізичну складність від процесу сходження. Я постійно вів позитивний діалог у голові – це налаштовувало на рух вперед.
  • Які почуття ви пережили і що найбільше вразило та запам’яталося?
  • Це повне перезавантаження організму – жодних думок про буденне життя, тільки повне єднання з природою. Найбільше вразило те, що у поході я по-новому відкрив себе і своїх друзів (хоча знав їх давно). У період важкого фізичного виснаження знаходити  в собі сили на жарти і відчувати себе душею компанії – це круто.

Один із інсайтів, який дала мені подорож – світ дуже багатогранний, ми навіть не уявляємо, наскільки, у ньому багато цікавого та незвіданого.  Потрібно в житті рухатися від малого до великого.

  • Що б ви порадили відчайдухам, які збираються долати гірські вершини?
  • Бути у фізичній формі, багато тренуватися; ставити перед собою велику мету; розділити її на маленькі цілі; розписати план тренувань на певний період часу; і головне – знайти відповідь на питання: для чого ви це робите?
  • Чи зупинитеся на досягнутому, чи все ж наважитеся знову на гірську подорож?
  • Мені подобається щось нове, наступним випробуванням буде щось інше, н-д, боксерський поєдинок. Можливо, зупинюся, виберу для себе щось, а можливо, через кілька років з’явиться бажання довести справу до кінця, – відразу сказати не можу. Якби чинив по-новому, спробував би підкорити спершу Говерлу.

Товариш із групи Юрій Кручин пише пост, у якому дає об’єктивну оцінку походу:

  • Ребята показали силу характера и рискнули, выбрав своей первой горой в жизни, очень привередливую и выматывающую, самую высокую точку Южной Америки – Аконкагуа! Только состояние здоровья или погодные условия могли их остановить и, увы, таки горная болезнь их сразила! 
    Я хочу поздравить их с первой победой – ночевкой на 5 тыс, после чего они успешно спустились в Базовый Лагерь, но по соображениям безопасности и рекомендациям врача, решили не продолжать с нами восхождение.
  • Смело можно сказать, что красавчики, ведь шли на пределе своих возможностей. Уверен, что это путешествие вы не забудете и взяли для себя многое. 

Андрій вдячний друзям-альпіністам, що все-таки дійшли (із 10-ти учасників експедиції – 6-ро) і розгорнули прапори на найвищій точці світу.

  • Готуючись до походу, зрозумів, що похід повинен мати смисл – і надрукував 2 прапори: компанії «Уманьпиво» та «Родина Кисілів». Мені не судилося було піднятися на гору в цій експедиції, але, дякуючи Юрію Кручину, 2 наших прапори побували на вершині однієї з найвищих точок світу.

 

Назад Вперед