Від учителя – до мандрівника світом: уманчанин проїхав на велосипеді 14 країн Європи (Відео)

З бюджетом в 350 євро Дмитро зумів не тільки побачити визначні місця Європи, помилуватися найдивовижнішими краєвидами, знайти способи спілкування з іноземцями, а й випробувати себе на витривалість та кмітливість.

Його надзвичайно цікаві розповіді набули великого розголосу в різних джерелах, адже це своєрідний туристичний подвиг – пізнати 14 країн світу, подорожуючи зі сталевим другом. Як виявилося, витривалості та мужності Дмитру не позичати, тож про пережиті емоції та  пригоди мандрівник люб’язно розповів «Уманському порталу». Дмитро виявився не тільки цікавим співрозмовником, але й творчою особистістю, бо в подорожах зумів виокремити такі надзвичайні яскраві деталі, про які хочеться слухати ще і ще.

• Дмитре,   коли вперше ви почали подорожувати?
• Подорожувати я почав після закінчення педагогічного університету в 2010 році. Перші свої мандрівки здійснював переважно потягом. З того часу об'їздив майже усі обласні центри України. Непідкореними залишилися лише Чернігів, Луганськ, Херсон та тимчасово окупований Крим.
• Чому з’явилося бажання мандрувати та пізнавати світ саме на велосипеді?
• З велосипедом я не розлучався ще з дитинства, а отже, ідея подорожувати і відкривати для себе нові горизонти саме на велосипеді прийшла до мене в 2013 році. За рік до річниці народження великого Кобзаря я вирішив на велосипеді проїхатись по шевченківських місцях разом із батьком та 10-річним братом. Так ми побували у Моринцях, Шевченковому, Будищах, Каневі, Черкасах, Чигирині і за тиждень повернулися до Умані, подолавши близько 600 км доріг.
• Як розширювалася ваша географічна карта подорожей?
• У 2014 році я планував відвідати Крим, але... доведеться зачекати, – розчаровано констатує Дмитро. – Наступна велоподорож відбулася 2015 року. Я самотужки вирушив на велосипеді до мальовничого озера Синевир на Закарпатті, подолав 6 областей, 1570 км за 15 днів.
• 2017 році ми вдвох із 14- річним братом поїхали на велосипедах до Одеси на море. Доїхали побережжям аж до Миколаєва і повернулися назад до Умані. І тут постало питання: «А куди ж далі? У гори їздив, море бачив». Відповідь дав безвіз. Цієї зими я зробив біометричний паспорт і почав готуватися (більше психологічно) до нової подорожі. І ось влітку 2018 року мене ніщо вже не могло зупинити. Посміхаючись, він додає, що має традицію – святкувати свій День народження, подорожуючи.
• Як планувався маршрут подорожі Європою?
• Щодо подорожі, то про її початок майже ніхто не знав. Знали лише мої батьки. А вже коли я виклав перші знімки у соцмережах, почали надходити коментарі та схвальні відгуки. Та й сам я не знав ще, куди заїду. Дуже хотів побачити гори в Австрії та Швейцарії, але вдома батькам сказав, що їду до Польщі та Чехії. Я вдячний своїй мамі за підтримку, яку отримував під час розмов по телефону. Саме вона мене підтримувала і додавала сил.
• Що запам’яталося найбільше?
• Кожного дня доводилося вирішувати проблему: де знайти гарне місце для ночівлі. Було добре, коли світило сонце, але були дні, коли лив дощ. У таких випадках доводилося шукати накриття. Найкраще місце в таких випадках було місце під мостами і під розвилками доріг. Одного разу у Франції зупинився я під містком і ліг спати. Прокинувся о 4 ранку від шуму дощу, який лив, як із відра, виліз із палатки, підсвітив ліхтариком навколо, чи не підтікає вода. Ні, все добре. І я далі вмостився спати. Щойно я заплющив очі, як відчув, що починаю спливати, навколо мене почало усе підійматися. За кілька секунд я вже рятував свої речі і палатку від дощу, який ішов ще кілька годин, але більшість речей мені таки вдалося врятувати від води. Ось таку пригоду, яку  пам'ятатиму все життя, мені вдалось пережити.
• Які приємні моменти подорожі робили її незабутньою?
• У Відні прямо мені під кросівок вітерець підвіяв якусь бумажку, придивляюся, а то 5 євро, а це на хвилинку, – мій денний бюджет.
• Їду я дорогами Чехії, а дороги рівненькі, жодної вибоїни, і дозволяю собі помріяти: «Скоро буде Прага, а це столиця пива, вип’ю холодненького до вечері». І тут мої думки почули: позаду звуки поліцейської сирени змусили зупинитися. Показав паспорт. Все добре. І тут мені пропонують... дмухнути у трубку, чи не вживав я спиртного. Я спочатку навіть не зрозумів, чого від мене хочуть. Процедуру пройшов із посмішкою: 0 проміле, подарована на пам'ять трубка і цікаві спогади. Таку процедуру я проходив вперше в житті, їдучи на велосипеді, чого геть зовсім не очікував!
• У Римі, знову ж таки через дощ, зупинився я під накриттям пошти. Вже вечір, а дощ не вщухає. Що робити? А під поштою вже збираються люди, вихідці з Африки, безпритульні, для яких це місце – їхня «домівка». Спати було трішки лячно в такій компанії, але вирушати в дощ було нікуди і я залишився! Домовився про місце, розклав каремат, заліз у спальник і заснув. Ніч пройшла спокійно, дощ закінчився ближче до ранку, зійшло сонечко. Попереду Колізей…

Ми зачаровано слухали його яскраві розповіді про різноманітне життя в різних країнах. Від спогадів Дмитра про зустріч із українцями якось стало тепло на серці:

• Проїжджаючи містами Європи, зустрічав багатьох українців, яких життя розкидало по світу. І майже всі вони віталися словами: «Слава Україні!». Чуючи такі слова в Європі, далеко від дому, я розумів, що я не один!». Ці, здавалося б, два простих слова, додавали мені сил. Я чув ці слова з палуби баржі в Ліоні, на велодоріжках Австрії, з вікон автівок у Чехії. Така була реакція на мій синьо-жовтий прапорець, що майорів на рулі мого велосипеда.

Зовсім недавно Дмитро перетнув кордон рідної України; на запитання, чи хотів би він залишитися в одній із країн, відповів, що краще життя потрібно будувати тут, на рідній землі. У мандрівника – багато планів, тож нам залишається побажати йому нових яскравих подорожей та втілення у життя всіх задумів.