Літературна сторінка: «Софіївка» очима уманського поета
Лікар – за покликанням серця, поет – за сприйняттям навколишньої краси, Олександр Гаврилов поєднав захоплення медициною та поезією в одне невід’ємне ціле.
В інтерв’ю уманський поет та відомий лікар поділився секретами народження віршів про славнозвісний парк «Софіївка», який ось уже понад 200 років вражає красою, не маючи собі рівних, зачаровує унікальною енергетикою, гармонійним поєднанням садово-паркового мистецтва та інженерно-технічної думки.
- Олександре Івановичу, ви є автором книги віршів про «Софіївку». Як народилася ідея створення збірки?
- Так, у далекому 1996 році я видав книжку «Восьмое чудо» – вірші про «Софіївку». Із приїздом у 1974 році до Умані софіївський парк одразу вразив мене своєю красою. Тоді ми з дружиною працювали в дитячий поліклініці, з дітьми майже щодня відвідували «Софіївку». Я так захопився її красою, що поступово визріло бажання написати про це.
Писав я російською мовою, оскільки я – росіянин, хоча народився і виріс на Західній Україні.
Це була перша книжка віршів про «Софіївку» в пострадянський період. Окремі вірші писались різними поетами, але цілісною книжкою після поеми Станіслава Трембецького «Zofiiowka» не видавались.
«Софіївка» приймає в обійми та зачаровує з перших кроків, коли ви тільки ступаєте на її головну алею – і дивовижний настрій натхнення захоплює вас.
- За професією ви - лікар. Як народжуються ваші вірші та як вплинула «Софіївка» на їх написання?
- Як лікар, я відчув, що аура парку – унікальна, цілюща та надихаюча. Я спробував передати це в своїх віршах, які народжуються на хвилі натхнення, коли приземлена буденним життям душа входить у резонанс з Її Величністю Природою, ландшафтом, дивовижним архітектурним рішенням. Розум та серце підіймаються до небес. «Поет – син гармонії», – сказав хтось із великих.
- Чому ви назвали «Софіївку» столицею романтичного кохання, меккою всіх закоханих?
- Парк по-особливовому відкриває душу закоханих та поетів, тому «Софіївка» – це істинний храм романтичного кохання, піднесена пісня любові. У світі немає іншого місця, де душа починає любити весь світ, миттєво підноситься в небо, поринає в космос…
- Можна сказати, що в «Софіївці» до закоханих та поетів приходить муза?
- Так. Я чітко відчув, що музи прилітають до нас саме тут. Навіть написав вірш «Терраса Муз»:
Божественно, с торжественным поклоном
в сознании своих священных уз
все девять муз идут за Аполлоном
по изумительной Террасе Муз.
Восходит солнце, время еще терпит.
К платанам дальним пролегает путь
и строки дивные Эвтерпы*
так сладостно теснят нам грудь.
Сияет небо тысячей каратов
и вдохновение рождается в крови –
то несравненная красавица Эрато**
нам дарит песнь Любви.
Идет терраса плавным полукругом
под дивной зеленью и листьев, и ветвей.
Как хорошо вдвоем с сердечным другом
пройтись мечтательно по ней.
…………………………………………….
Проходит лето, ветер листья кружит.
Мы вспоминаем прошлое во сне.
Блажен кто с нежной Музой дружит.
Он, если будет счастлив, то – вдвойне!
* Эвтерпа – муза лирической поэзии.
** Эрато – муза любовной поэзии.
- Все ж таки, з усіх аспектів краси та величі «Софіївки», чому ви акцентуєте увагу саме на романтичному коханні?
- Граф Станіслав Потоцький присвятив парк коханій жінці Софії. Афродита – у греків, Венера – у римлян – богині любові. У «Софіївці» багато чарівних куточків, де аура кохання повністю вас захоплює, а скульптури доповнюють цю атмосферу та надихають.
- Ви відчуваєте себе щасливою людиною?
- Так, я – щаслива людина. Я відпрацював 44 роки лікарем у дитячий лікарні, з них 22 роки – головним лікарем. Багато чого вдалося зробити для хворих дітей, загалом для людей. За ці роки я написав 5 поетичних книжок та 1 книжку прози. У мене чудова сім’я, кохана дружина Любов Федорівна, прекрасні діти (син та донька, які працюють медиками), троє допитливих онуків. Моя праця в галузі медицини й літератури гідно оцінена; у 2006 році Уманська міська рада нагородила мене Почесним знаком «За заслуги перед містом», – для мене це важлива відзнака.
На завершення публікуємо вірш лікаря, уманського поета, з іншими познайомимо читачів у наступних публікаціях. Тож далі буде.
Остров любви
Здесь тихо склоняются ивы
к зеленой, ленивой волне
и голуби так говорливы,
что сердцу понятны вполне.
Туманов легка тут кисея,
загадочен лик лебедей.
Волшебница Анти-Цирцея
здесь птиц превращала в людей.
Поэтому так на рассвете
здесь дивно поют соловьи,
слагаются вольно куплеты
и ночи полны так Любви.
(Фото Олександра Гаврилова)
