Уманчанка задля благодійності біжить 12 півмарафонів та жертвує 100 тисяч гривень від продажу своїх картин

Уманчани знають її, як наполегливу, цілеспрямовану та амбіційну людину, яка реалізовує свої проекти в житті.

Друзі з цікавістю спостерігали на сторінках соцмереж за її заняттями спортом, участю у півмарафонах, схудненням, малюванням картин, прибиранням парку «Софіївка» від сміття та становленням на різних етапах досягнень. В інтерв'ю мова піде про підприємицю Юлію Красновид.

У родині Красновидів проживають 5 осіб; повноправним членом її є й собака Булька, яка народилася в котловані сусіднього будинку. Після двотижневого вмовляння 2-х доньок батьки врешті здалися, і пес став загальним улюбленцем усієї сім'ї.

  •  Яке місце у вашому житті займає спорт?
  •  Спорт для мене – це необхідність, оскільки маю два постійних фактори, шкідливих для здоров'я: малорухливий спосіб життя та любов до солодощів.

Звісно, із шкідливими харчовими звичками я борюся, але це досить тривалий процес… Тому спорт допомагає спалити зайві калорії. Малорухливому способу життя допомагають зарадити щоденні тренування.

Наразі Юлія дала привселюдну обіцянку, що в 2019 році готова пробігти 12 півмарафонів та намалює 52 картини – і все задля того, аби зібрати 100 000 грн для Благодійного фонду «Бачити серцем», який опікується дітьми з інвалідністю, керівником якого є Олеся Яскевич.

Позаду в Юлії вже 2 півмарафони: 1-й 2017 року в Івано-Франківську, 2-й 2018 року в Білій Церкві. Третій – здійснить у 2019, і вже пробігла перший із 12-ти півмарафонів на біговій доріжці – 21,3 км.

  • Як ви познайомилися з Олесею?
  •  Ми з нею особисто не знайомі і не бачилися ні разу. Про неї і про її діяльність, як керівника благодійного фонду «Бачити серцем», я дізналася з постів Альони Гудкової (засновниці та очільниці благодійного Кураж-базару).

 На даний момент ми буквально кілька разів обмінювалися повідомленнями. Але я багато відео, фото, історій про сина Матвія і про її благодійні проекти переглядала, тому довіряю Олесі і її справі, на 100%.

  • Що спонукало до такого важливого і виваженого кроку?
  •  Ми з чоловіком досить давно говорили про те, що хочемо зробити благодійність систематичною частиною нашого життя. Тобто хочемо допомагати не тоді, коли на нас вплине чиясь конкретна історія, а пам'ятати, що на Землі є купа людей, які постійно долають певні труднощі і яким потрібна підтримка. Тому ми давно приглядалися до якогось проекту чи фонду, який діє на постійній основі, якому можна довіряти, який має людське обличчя і приносить конкретну користь конкретним людям. Обрали Олесю з її допомогою сім'ям, в яких є діти з інвалідністю, оскільки ця тема нас з Юрою хвилює.

 І мені дуже хочеться підтримати хоч трішечки тих, хто кожен день починає із боротьби, хто щоденно вчиться долати всі випробування і навіть проживати своє життя щасливо! У цьому Олеся для мене – приклад.

  • Скільки картин вже вдалося продати на аукціоні?
  • Виставляла на аукціон 4, продала поки що 3. Дуже тішуся, що всі три картини відправилися до людей, яких я знаю особисто і які живуть і працюють в Умані. Це родина наших друзів Оля та Верислав Богатирчуки, лікар-стоматолог Олександр Білозор, підприємець Бахтіяр Сапаєв.

  • Ви довели всім, що маєте силу волі, наполегливий характер та вмієте досягати поставлених цілей. Звідки черпаєте енергію та натхнення?
  • Із власних страхів, болю і самоїдства. А також із позитивного прикладу того оточення, яке створила для себе в Фейсбуці. Я підписана на багатьох людей, які бігають марафони, ультрамарафони, збирають мільйони на благодійність. А взагалі в Україні відбувається дуже багато чого  фантастичного. Якщо вміти це бачити, то джерело для натхнення просто нескінченне.
  • Які пріоритети у житті ви ставите на перше місце?
  • Мені часом здається, що це бізнес, але серйозні життєві випробування щоразу мені нагадують, що це сім'я.

  •  Спорт, безумовно, загартував ваш дух, своїм прикладом ви надихнули інших людей, вселили надію, дали повірити в себе, що все вийде, якщо дуже того захотіти. А чи бувають моменти, коли «опускаються руки» і сил зовсім не вистачає?
  •  100500 разів на день. І руки опускаються, і страшно, і ліньки, і взагалі «нащо-воно-мені-треба». Всі ми це відчуваємо. Але одне діло відчувати це і нічого не робити, а інше – таки змушувати себе зробити крок. Один, а потім ще один, і ще один.
  •  Ваша активна позиція змінити світ на краще, місто зокрема, має багато прихильників. Що ви можете сказати за справжніх друзів?
  • Я не зовсім розумію, що люди вкладають у поняття «справжні друзі»… Ми збираємося на шашлики, коли просто хороша погода, або на дегустацію, коли наш друг-винороб розливає вино зі щойно "достиглої" бочки. Чи збираємось, аби обговорити черговий похід у гори. Або просто за кавою можемо півгодинки проговорити… І після цього з'являється енергія, і хочеться жити і творити далі. Можливо, це і є справжня дружба?

Світ творить кожен для себе сам, потрібно лишень оглянутися навколо і вкласти в нього свою частинку добра. У людей з великим серцем зазвичай це вдається, і багато з них живуть у нашому місті, поруч з нами.