Цілюща сила води та любові: легенди про річки Черкащини
Черкащина багата на ріки, озера, ставки, джерела. А ще – на легенди, пов’язані саме з водою, тією, що дає сил і життя.
Адже вода – це те, без чого прожити неможливо, що дарує здоров’я та добробут. Недаремно наші предки будували свої поселення коло річок та озер. Отож легенди про річки Тальнівщини та Уманщини.
Легенда про річку Ятрань (Уманський район)
У сиву давнину народ Уманщини потерпав від спеки. Не було урожаю, все посохло, тому що не було дощів. Людям загрожувала смерть від голоду і спраги. Боролися за життя наші предки, як могли: копали криниці, але вода пішла далеко під землю. Спробували в іншому місці, але на шляху траплялося лише каміння. Люди вже втратили надію на порятунок.
В одному селі жила молода, казкової вроди дівчина Ятрань. Висока, струнка, як молода берізка, золотиста коса, як промінчики весняного сонечка, очі такі блакитні, як небо в погожу днину. А душа! Душа в неї була чиста, як прозорий струмочок, серденько було чуйне до чужого горя.
Ятрань розуміла, що її село загине без води, вона відійшла від громади і пішла за село. Дівчина впала навколішки і почала благати: «Господи! Не дай загинути цим людям. Забери життя в мене — хай вони врятуються!» З очей красуні полилися сльози: кап-кап, кап-кап…
Раптом хтось із людей закричав: «Диво!» Так, це було диво: за селом з’явилась широка, повноводна річка. Вода була чиста, як в прозорому струмочку і мала відтінок блакитного неба в погожу днину… Їх радості не було меж. Аж пізно ввечері згадали про дівчину-красуню. Шукали її всім селом, але знайшли тільки стрічку з її коси. І зрозуміли люди, що ріка і є їхня красуня, яка пожертвувала собою заради них, по краплині сліз вилившись у річку.
Легенда про Тальянку (Тальнівський район)
Колись давно містом, яке мало назву Низьке, правив князь на ймення Тікич. Був він мудрий, розсудливий, добрий. Любив і поважав його народ. Мав Тікич сина Таля і дочку Яну. Навчав їх батько бути добрими, поважати одне одного.
Але трапилось лихо. Захворіла Яна на тяжку хворобу. Ніякий лікар, ні мудрець не могли щось порадити. І вирішив тоді князь звернутися до свого народу за допомогою.
Заглибившись у свої думки, всі мовчали. Тільки двоє старих дідів вийшли наперед і промовили: «Є на світі така рослина, але росте вона за високої зеленої гори. Це зілля і врятує дівчину». Сказавши це, діди чемно вклонилися і зникли в натовпі.
Пройшло декілька днів … І вирішили син і батько мандрувати в далеку дорогу. Яна залишилася чекати рідних вдома. Увесь час розлуки вона плакала, поки не стала річкою. А тим часом Таль поспішав із чудодійною рослиною до сестри, але замість Яни зустріла синьоока річечка, яка розлилася біля замку. Відчув хлопець велику втрату і вернувся із рослиною у воду, але і не винирнув, мабуть, не відпустила його сестра… З того часу на честь цих молодих людей назвали річку Тальянкою.
Автор Наталя Писарева, за інформацією https://dzvin.media
Фото тематичне
